Чернівецька обласна бібліотека для дітей

Володимир Вознюк  Осанна молдавському господареві Олександру Доброму,  або ретроспекція у  8 жовтня 1408 року Олександрові Доброму, доброму й славному, бо правлінням своїм велич слави здобув, воздаємо хвалу. В документі прадавньому передбачував, знаємо, нашу добу. Гордимося тепер ми писемною згадкою, що у грамоті княжій для львівських купців: кожен мито платитиме перед рогаткою, без грошей не проїдуть вони Чернівців. Ще й описано в грамоті “мыто чєрновьскоє” - то оплата з возів, із худоби гуртів. І записано так, як у церкві слов’янською наші предки творили для Господа спів. Передбачив усе, аби людяно, в злагоді почувались при стрічці і митник, й купець, аби ми берегли і сьогодні, і загодя, в нашій пам’яті першої згадки взірець. Збірка поезій "Під небесами Чернівців"  Володимира Вознюка, була написана до 600-річчя першої писемної згадки про Чернівці. Автор переповів у віршованій формі чернівецькі леґенди та перекази. До збірки увійшли такі поезії як: "Під небесами Чер...

Володимир Вознюк Із уявної розмови Юрія Федьковича з  Олександром Кониським Запитують мене, як тут живу. Живу, як можу, а не так, як хочу. Уже в літах, але ще парубочу, самітником через життя пливу.  І відганяю вперто неміч, лжу у Чернівцях, на вулиці Стрілецькій. То пісню заспіваю молодецьку, то рідно, по-гуцульськи, затужу. Нагадують про чари срібну креш від щирої душі мої сусіди, і ми в собі гамуєм трохи біди, бо ж пити чи не пити - все умреш. Усе від Бога, знаю, брате мій, усе по волі Божій, - пишуть зорі. Тепер небес простори неозорі відкрилися свідомості моїй. Та Чернівці, мій брате, се - не Львів. Я чую тут, як дихають Карпати, я кличу гори навіть в гості, брате, і бачу, що потік скидає гнів. Не хвалить він затворництво моє, а свіжим шумом викликає з хати, аби пліч-о-пліч із людьми ступати, із тими, в кого воля й віра є. Жорстокий, брате, і до мене час: народ не спить, але забув про мене, хоч я вривався у життя шалене, як і Шевченко наш, як наш Тарас. Тож нагадаю людям ...

 Володимир Вознюк Морський котик Онукам - Володі та Максимові, внучці - Манон-Марії-Наталі-Антуанетті Щастить морському котику - лежить на мілині. Стару голландську готику він бачить вдалині. Його сюди із Данії провадив риб ескорт, на островах Фрісландії у котиків курорт. Для радості всі дані є, все має, що хотів, та від родини з Данії ще не було листів. Та й з дивизни підскакує, тут інша в нього суть: не котиком, собакою в Голландії їх звуть. Книга поезій "Карпатське око" вийшло друком у 2018 році у чернівецькому видавництві Друк Арт. Це десята поетична збірка у багатому творчому доробку поета, прозаїка, перекладача, літературознавця, культуролога Володимира Вознюка . Над художнім оформленням, ілюстраціями до книги працював Гречанюк Андрій, радактор - Міщенко Катерина. З аннотації до книги: "...У ній - осмислення ролі людських особистостей у земному і духовному світі, утвердження значимості та всесвітньої знаковості України, нашої мови, народу". Володимир Оксентійо...

Володимир Вознюк   П исанки старої мами  - Я є! Згадайте, є! -  Отак вона чекання Душею вимовляє, мовчкома. Старенька чайка... Їй не до ячання. Але сама вона тепер, сама. Чеканням оповите кожне літо,  Склада чеканням сповнені листи. Шістьох для світу народила діток І їх таки покликали світи. Приїдуть чень... Та вже не заговорить. Оповісти не зможе мати їм, Що нині без дітей старіють гори І пусткою тьмяніє рідний дім. Тепер не їдуть. А оце до свята, Як давній звичай матері велів, Вона зібралась писанки писати, Аби вітати доньок і синів. Знайомими узорами писала, Чекання вповідаючи своє. І кожна барва ніби промовляла: - Я є! Згадайте, діти, є!  Вознюк В. О. Писанки старої мами / В. О. Вознюк // Із голосу скрипки : поезії / В. О. Вознюк. - Київ : Молодь, 1989. - С. 21. 

 Володимир Вознюк У день 59-річчя Володимира Івасюка Так хочеться: “Привіт, старий!” - сказати. І я кажу. Ти ж молодо мовчиш. Чекають друзі. Кожен біля хати для ран твоїх випестує спориш Притулиться спориш цілющим листом до ран, до нерозбуджених пісень, і ти розкутим, богорівним хистом освітлиш звично і темнющий день. А десь ген-там, в позаземному світі, напевне, щирим зором бачищ те,  як тут, Володю, в місті первоцвітів, червна рута цілий рік цвіте. Володимир Вознюк присвятив пам’яті Івасюка  декілька поезій: свій вірш «Із голосу скрипки», який завдяки Мар’янові Гаденко став піснею; у своїй поезії «Замість реквієму» поет оспівав прагнення Назарія Яремчука віддати останню шану своєму другові Володимиру Івасюку. У 2008 році до збірки "Під небесами Чернівців" увійшов вірш-присвята "У день 59-річчя Володимира Івасюка". Вознюк В. О. У день 59-річчя Володимира Івасюка  / В. О. Вознюк // Під небесами Чернівців : поезії / В. О. Вознюк. - Чернівці : Книги - ХХІ, 2008. - С. ...

Володимир Вознюк Монолог Михайла Івасюка.  Травень 1979-го року Мені вже лячно в світлий день ступати без творчості, без мук нових ідей. Цвіте весна. Неначе юна мати леліє цвіт майбутності дітей. Я ж виростив усім свої пісні. і він віддав усім свої пісні. Чому ж його безмовна домовина од світу заховала навесні? Йому б цвісти іще! Йому б летіти! Він крила мав надійні і міцні. Та не прийдуть синочка мого діти у старості моєї сиві дні. Лише пісні. Лише той звук мелодій, що син в життя пускав, немов пташа. І кожен з них окрилився відтоді, і кожен звук несе моя душа. А я тепер - билинка в голім полі, згораю у душевному вогні. Лише у вірш скидаю чорні болі. Допоможи, поезіє, мені!.. 5 лютого 2025 року минуло 30 років від дня смерті відомого українського письменника, науковця, фольклориста, громадського діяча, шляхетної особистості Михайла Григоровича Івасюка (1917–1995). Громадськість Буковини вшанувала пам’ять письменника добрим словом та тихою молитвою біля місця вічного спочинку подру...

Володимир Вознюк  Зоря Міхая Емінеску У кожного життя зоря своя, собою ми народжуємо зірку, аби урешті впасти з неба стрімко, аби і в мить останню світ сіяв. Він з-поміж нас підняв свою зорю, з-поміж людей у горде високостя. І він прийшов назавжди, а не в гості - сказав собі: "Горю, та не згорю!" І він горить. Отам, серед світил, що для землі створили неба фреску, - зоря життя Міхая Емінеску понад віки усі, понад світи. Продовжуємо знайомити з поетичними творами українського поета, літературознавця Володимира Вознюка. Серед його творчого доробку є багато віршів-присвят відомим буковинськи та українським культурним діячам.  15 січня виповнюється 175 років з дня народження класика румунської та світової літератури, основоположника румунської літературної мови, громадсько-культурного діяча, почесного академика Румунської АН з 1948 року (посмертно), поета, прозаїка, публіциста Михая Емінеску.  Володимир Вознюк прсвятив класику вірш "Зоря Міхая Емінеску", який ввійшов до...

  Володимир Вознюк *** Безмовно горбляться сніги: Які вони у місті зайві.... Незручно аж - такий нагий Той розпач в  сонячному сяйві. А місто ждало цих снігів, Помолоділо в їх окрасі, Немовби відліку віків Не знало ще воно у часі. Снігам зраділи. Та затим (Услід за поглядом практичним) Здалося місто не таким, Як звикли, Хоч і поетичним. Завмер під снігом юний сквер, На площах, вулицях - загати... Снігів чекали, А тепер Скриплять простуджено лопати. Вознюк В. О. Безмовно горбляться сніги... / В. О. Вознюк // Із голосу скрипки : поезії / В. О. Вознюк. - Київ : Молодь, 1989. - С. 50. "Із голосу скрипки" - друга збірка Володимира Вознюка, яка вийшла друком у 1989 р. до неї ввійшли вірші, в яких автор говорить про джерела духовності і моралі людини. Збірка за змістом поезій розділена на три розділи: "Межа", "Пам'ять роду", "Віддаленнієш за мою печаль...". Саме до цієї книги ввійшов вірш з однойменною назвою збірки, присвячений Володимирові Івасюку...

 Володимир Вознюк. Замість автографа Ми із часів тисячолітніх зламів,  ми - як місточок між тиясячоліть,  Задумайся тепер, в земному храмі,  що ти таки людського роду віть. Земний твій час усім подав би руку. Він у тобі. Тобою він живе. Тисячоліття творять дивну злуку: ведуть старі світи в життя нове. Життя - свіча. Свічі тоненький гнотик згоріти може й полум’я пожеж. Відчуй в собі сумління щирий дотик: Чому живеш? Для чого ти живеш? Поміж світів нелегко нині бути в облозі давніх і новітніх меж,  і у дзеркалах власної спокути  себе не завжди рідно переймеш. І дзеркало, й спокута в тебе - слово, там щастя гомін, горе, навіть зло, чи сутнє, чи підняте безголово - кожнісіньке крізь душу перейшло. Вознюк В. О. Замість автографа / В. О. Вознюк // Профіль маски, або 55 одкровень : поезії / В. О. Вознюк. - Чернівці : Золоті литаври, 2005. - С. 1. Провідні мотиви творів: осмислення історичної пам'яті, людської особистості у світі сучасних проблем і цінностей, таїни...

1 січня 2025 року відзначає 75-річний ювілей Володимир Оксентійович Вознюк, відомий поет-лірик, літературознавець, культуролог, культурно-громадський діяч, автор поетичних збірок, низки публікацій у періодиці, член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників, Національної спілки кінематографістів України, заслужений працівник культури України, нагороджений преміями імені братів Лепких, Д. Загула, С. Воробкевича, П. Тичини, О. Кобилянської, Т. Мельничука, Р. Федоріва, О. Романця. Проєкт «…І дзеркало, й спокута в тебе – слово…» має на меті популяризувати життя та творчість письменника серед читачів-дітей та ознайомити з його поетичними творами. Народився в с. Киселиці Путильського району Чернівецької області. Закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету. Директор Чернівецького літературно- меморіального музею О. Кобилянської. Автор поетичних книжок "Твої кроки", "Із голосу скрипки", "Дощі дорогу переход...

Замість реквієму вірш: Володимир Вознюк На сцену він зійде поволі, так — ніби на Говерлу йде. Вже більше болю, аніж волі тримає тіло молоде. І хочеться лише в Карпати — там стежка юна і гінка, та він повинен заспівати для брата, для Івасюка, хоч і стає хиткою сцена, як палуба у корабля, й такі обтяжені рамена, немов на них уся Земля. Беріг іще кришталь мелодій, в собі шукав нових октав. І заспівав так для Володі — немов для себе заспівав. І увостаннє. І навіки Вкраїну зранив горя струм. І затужили рідно ріки, і понесли до моря сум. Душа жила вже на руїні, а він, співаючи, збагнув: одним крилом ув Україні, а другим — в занебессі був. Так і зостався. Так і буде, допоки літо і зима, — одне крило тримають люди, а другим всесвіт обійма. Вірш увійшов до збірок: Вознюк В. Під небесами Чернівців : Поезії / Володимир Вознюк. –  Чернівці : Книги  – ХХІ , 2008. – С. 83. Вознюк В. Замість реквієму // Літургія : віршовані і пісенні присвяти Володимирові Івасюку / упоряд. В. Китайгородськ...