«…І дзеркало, й спокута в тебе – слово…»: мережевий проєкт до ювілею українського поета, літературознавця Володимира Вознюка

Володимир Вознюк 

Писанки старої мами

 - Я є! Згадайте, є! - 

Отак вона чекання

Душею вимовляє, мовчкома.

Старенька чайка...

Їй не до ячання.

Але сама вона тепер, сама.

Чеканням оповите кожне літо, 

Склада чеканням сповнені листи.

Шістьох для світу народила діток

І їх таки покликали світи.

Приїдуть чень...

Та вже не заговорить.

Оповісти не зможе мати їм,

Що нині без дітей старіють гори

І пусткою тьмяніє рідний дім.

Тепер не їдуть.

А оце до свята,

Як давній звичай матері велів,

Вона зібралась писанки писати,

Аби вітати доньок і синів.

Знайомими узорами писала,

Чекання вповідаючи своє.

І кожна барва ніби промовляла:

- Я є! Згадайте, діти, є! 

Вознюк В. О. Писанки старої мами / В. О. Вознюк // Із голосу скрипки : поезії / В. О. Вознюк. - Київ : Молодь, 1989. - С. 21.