Одним з найпоетичніших творів Ольги Кобилянської вважається лірично-романтична повість "В неділю рано зілля копала" (1909), написана за мотивами відомої народної пісні-балади.
Повість розпочинається українською піснею «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Ця пісня сконцентрувала у собі своєрідний пролог, вона передає сюжетну колізію, навколо якої вибудована сама повість: дівоча помста за зраджене кохання.
Ой не ходи, Грицю, на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці,
Солому палять і зілля варять,
Тебе, Грицуню, здоровля позбавлять.
Тамта одная чорнобривая,
То чарівниця справедливая!
І чарівниця і зілля знає,
Тебе, Грицуню, заздрісне кохає!
В неділю рано зілля копала,
У понеділок пополокала,
А у вівторок зілля варила,
В середу рано Гриця отруїла.
Прийшов же четвер — Гриценько умер,
Прийшла п'ятниця — поховали Гриця;
Сховали Гриця близько границі,
Плакали за ним всі молодиці
І хлопці Гриця всі жалували,
Чорнобривую всі проклинали;
Нема й не буде другого Гриця,
Що 'го зігнала з світу чарівниця!
В суботу рано мати доню била:
"Нащо ти, суко, Гриця отруїла?
Не зналась того, що зілля уміє?
Що Гриць сконає, нім когут запіє?"
"Ой мати, мати! Жаль ваги не має —
Най ся Грицуньо у двох не кохає!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата:
Із чотирьох дощок темная хата!"
Цей сюжет, пропущений через призму авторового світосприйняття, набуває у повісті нових рис, свіжих смислових відтінків та переростає у інший вимір самобутнього повістевого побутування.
Найсуттєвіше, чим просякнута повість – бажання людини боротись за своє щастя, повставши проти долі, протистояти її волі, а як наслідок – відчуття її власного безсилля.
Письменниця проектує життєву ситуацію у простір таємничості, загадковості, віщувань і прокльонів, концентруючи її у думці: «Чому, боже, так тяжко людям до щастя дібратися?».