Шедевром повістевого жанру Ольги Кобилянської є повість «Земля». Це, перш за все, міфопоетичний спосіб сприйняття світу, що проявляється в одвічних категоріях добра і зла, світла і темряви, життя і смерті – поняттях-опозиціях.
Повість «Земля» Ольги Кобилянської (1863—1942) — соціально-психологічний твір, що став знаменним явищем в українській літературі і поставив авторку у ряд найвидатніших художників світу. В основу твору покладено факти, пов’язані зі вбивством Савою — молодшим сином найзаможнішого селянина в селі Івоніки Федорчука, де проживала родина Кобилянських, — свого старшого брата за землю. Але за змістом повість виходить за межі родинної хроніки. На прикладі життя однієї сім’ї письменниця показує внутрішній світ героїв твору і коріння злочину шукає не стільки у прагненні володіти власністю, скільки в глибинах людських сердець.
Цей твір був високо оцінений І. Франком і В. Стефаником і став справжньою перлиною нашої класичної літератури.
А знаєте, трагедія, про яку йдеться в повісті «Земля», сталася таки насправді. Це було в с. Димка, де якийсь час жила родина Кобилянських. Та в повісті вона позбувається соціальної конкретики – убивство заради землі і виростає до розмірів всезагальної трагедії смерті людини.
«Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала — ох, як хвилями ридала!..» — Автобіографічний нарис «Про себе саму».