📘Саме 15 липня, у третю річницю його загибелі, відбулась презентація його збірки.
📘Важливу роль у появі книги "Не про війну" зіграла дружина Максима - Марина Шварцман, яка зберегла його рукописи, електронні файли, листи, повідомлення, малюнки, картини, сценарні начерки і незавершену прозу.
📘"Не про війну" - це посмертне зібрання художніх творів і фронтових листів Максима.
До збірки увійшли кулька оповідань, незавершена фантастична повість "Хранителі неперервності" та листи і повідомлення дружині, написані Максимом з передової.
📘 Замість епілогу... До книги увійшли враження про книгу та героїв незавершеної повісті автора поетеси, журналістки Олени Логінової.
📘Олена Володимирівна пише: "...Читаючи, здавалося, що Максим стояв за спиною і чекав слова. Мого слова про своє слово. Я, звичайна читачка з життєвим досвідом і досвідом книголюба, плакала, сміялася і співпереживала його героям.Та книга залишається відкритою для осмислення, як запрошення до продовження теми. Зауважмо, що ця історія писалася ще до повномасштабної війни… Незавершений твір Максима Шварцмана — як протягнута рука щирої людини, з якою хочеться привітатись...
...невловимий, але справжній дотик до атмосферного письма Максима Шварц-мана, надзвичайно цікавої, мудрої моло-дої особистості, допоможе кожному, хто буде подорожувати друкованими сторін-ками, вкотре збагнути, яким талановитим був Максим і щиро прагнув залишити своє слово для майбутніх поколінь...".
📘Книга адресована читачам старшого шкільного віку.
Максим Шварцман народився 17 жовтня 1987 року в Каланчаку Херсонської області.
Після закінчення школи він вступив до Одеського національного університету, де обрав спеціальність історика. Однак завершити навчання не зміг: після смерті матері йому довелося самостійно заробляти на життя.
У різні періоди Максим працював кур’єром, кухарем і брався за іншу роботу, але його справжнім покликанням залишалося творчість. Він цікавився історією, архітектурою і археологією, брав участь у розкопках, любив природу, фотографував, малював, писав оповідання і пісні, грав на гітарі, придумував сценарії і знімав короткометражні роботи.
Після переїзду в Чернівці Максим прийшов працювати на місцеве телебачення. Спочатку він знімав новинні сюжети, потім телепередачі, рекламу і авторські проекти. Пізніше працював оператором і фотокореспондентом у кількох чернівецьких медіа, в тому числі в інформаційному агентстві АСС.
Колеги знали його передусім як талановитого відеооператора і фотографа. Однак далеко не всі здогадувалися, що протягом багатьох років Максим писав художню прозу і мріяв займатися не тільки телевізійною журналістикою, але й художнім кіно.
З майбутньою дружиною Мариною Максим познайомився під час роботи в медіасфері. Вони разом їздили на зйомки, брали участь у творчих проектах і поступово стали близькими людьми.
У Максима і Марини народилися двоє дітей — дочка Софія і син Адам.
На початку 2014 року сім’я деякий час жила в рідному для Максима Каланчаку Херсонської області. Вже тоді російська агресія проти України увійшла в їх повсякденне життя: поруч знаходився окупований Крим, а Марина пізніше згадувала, як виглядала з вікна, побоюючись побачити військову техніку.
Приблизно в другій половині 2014 року Шварцмани повернулися в Чернівці.
Максим Шварцман був не тільки телевізійним оператором і фотографом. Він писав художню прозу і пісні, малював, грав на гітарі, цікавився історією і археологією, придумував сценарії і мріяв займатися художнім кіно.
Через постійну оренду житла і обмежені доходи сім’я вирішила скористатися правом Максима на репатріацію і спробувати почати нове життя в Ізраїлі.
Точна дата переїзду в опублікованому інтерв’ю не названа. Однак з послідовності подій випливає, що сім’я, ймовірніше за все, приїхала в Ізраїль в кінці 2014 або на початку 2015 року.
В Ізраїлі Шварцмани прожили близько семи місяців. В 2015 році, сім’я вирішила повернутися в Чернівці.
24 лютого 2022 року Максим прийняв рішення йти у військкомат і добровільно приєднався до Чернівецької територіальної оборони. До цього він не мав військового досвіду, але вважав, що не може залишатися осторонь.
Максим служив стрільцем у 92-му батальйоні 107-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України. Його позивним став «Марвел».
Спочатку він виконував бойові завдання на Харківському напрямку, а потім був перекинутий у Донецьку область — на один з найважчих ділянок фронту.
Останнє повідомлення дружині Максим відправив пізно ввечері 14 липня 2023 року. Він попередив Марину, що підрозділ переходить на нове місце і зв’язку, ймовірно, не буде один або два дні.
Наступного дня, 15 липня 2023 року, група українських військовослужбовців виконувала бойове завдання на Бахмутському напрямку.
Підрозділ зайняв позиції противника, однак потрапив під російський артилерійський обстріл. Максим Шварцман загинув. Йому було 35 років. Разом з ним загинув ще один військовослужбовець, третій боєць отримав поранення.
16 листопада 2023 року президент України Володимир Зеленський підписав указ про посмертне нагородження Максима Шварцмана орденом «За мужність» III ступеня.
Максим також був відзначений медаллю «За звільнення Харківської області», нагородою «За заслуги перед Буковиною», знаком Чернівецької міської ради «На славу Чернівців» та іншими регіональними відзнаками. Частина нагород була присуджена посмертно.