Володимир Вознюк
Із уявної розмови Юрія Федьковича з Олександром Кониським
Запитують мене, як тут живу.
Живу, як можу, а не так, як хочу.
Уже в літах, але ще парубочу,
самітником через життя пливу.
І відганяю вперто неміч, лжу
у Чернівцях, на вулиці Стрілецькій.
То пісню заспіваю молодецьку,
то рідно, по-гуцульськи, затужу.
Нагадують про чари срібну креш
від щирої душі мої сусіди,
і ми в собі гамуєм трохи біди,
бо ж пити чи не пити - все умреш.
Усе від Бога, знаю, брате мій,
усе по волі Божій, - пишуть зорі.
Тепер небес простори неозорі
відкрилися свідомості моїй.
Та Чернівці, мій брате, се - не Львів.
Я чую тут, як дихають Карпати,
я кличу гори навіть в гості, брате,
і бачу, що потік скидає гнів.
Не хвалить він затворництво моє,
а свіжим шумом викликає з хати,
аби пліч-о-пліч із людьми ступати,
із тими, в кого воля й віра є.
Жорстокий, брате, і до мене час:
народ не спить, але забув про мене,
хоч я вривався у життя шалене,
як і Шевченко наш, як наш Тарас.
Тож нагадаю людям я тепер,
що до землі вернувся з небокраю.
Я з тих, котрі в дорозі помирають.
Дай Боже, щоби при роботі вмер.
Продовжуємо знайомити з творчістю українського письменника Вололимира Оксентійовича Вознюка.
У книзі Володимира Вознюка «Під небесами Чернівців» поезія переплітається з історичними фактами про місто. Письменник не лише ділиться легендами, перипетіями міського життя, але й згадує про великих українців, які жили у Чернівцях. Перший розділ називається «Чернівці – не маленький Париж». У віршах він описує буковинські легенди, Турецьку криницю, згадує про травень 1847-го року, про ненаписану рапсодію Ференца Ліста.  |
| Юрій Федькович |
У книзі автор також пригадує: листи Ольги Кобилянської до
Осипа Маковея; про нюанси від’їзду Миколи Лисенка із Чернівців до Києва 12 грудня 1903 року.
Вознюк В. О. Із уявної розмови Юрія Федьковича з Олександром Кониським / В. О. Вознюк // Під небесами Чернівців : поезії / В. О. Вознюк. - Чернівці : Книги - ХХІ, 2008. - С. 31-32.
Коротка довідка про Олександра Кониського: Письменник, видавець, педагог, написав слова пісні «Молитва за Україну». Народився 18 серпня 1836 р. на хуторі Переходівка (нині село у Чернігівській області).
 |
Олександр
Кониський |
Найвідоміші літературні псевдоніми, яких у нього було близько 150 – О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин, Полтавець.
Літературну діяльність почав 1858. У поезіях, повістях, драмах, оповіданнях відстоював українську національну ідею, проголошував теорію малих діл. Автор популярних поезій: «Я не боюсь тюрми і ката», «На похорони Т. Шевченка», інші, які, втім, стримано оцінюються критиками.
Однією з головних праць О. Кониського була повна біографія Тараса Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський» (1898), що вийшла у двох томах. Їй він присвятив останні десять років свого життя.
Народився 1 січня 1950 року в селі Киселиця Путильського (нині - Вижницького) району Чернівецької області в родині священника. У 1957-1965 роках навчався у восьмирічній школі рідного села, середню освіту здобув у Путильській школі, після закінчення якої у 1967-1972 роках був студентом філологічного факультету Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича. Від липня 1972 року Володимир Вознюк працює в Чернівецькому літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської – розпочинав з посади наукового співробітника, а згодом і дотепер – директор.
Володимир Вознюк – автор збірок «Твої кроки» (1982), «Із голосу скрипки» (1989), «Дощі дорогу переходять» (1996), «По білому білим» (1999), «Протяте Каміння» (2000), «Стрітення» (2002), «Профіль маски, або 55 одкровень» (2005), «Відлуння твоїх кроків» (2006), «Під небесами Чернівців» (2008), «Між мовчанням і словом» (2010), «Карпатське око» (2018), «Содівання прийдешності» (2022).
Є автором літературознавчих праць «Про Ольгу Кобилянську. Наві матеріали. Роздуми. Знахідки» (1983), «Буковинські адреси Ольги Кобилянської» (2006), а також автором культурологічних праць «До джерел культури Буковини» (2002), «Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської» (2004, українською та англійською мовами) і журнальних публікацій про побачене у Німеччині, Польщі, Голландії.
Тривалий час Володимир Вознюк викладав курс культорології у вищинах навчальних закладах Буковини.
Лауреат Літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича та Літературної премії імені Дмитра Загула, Міжнародної літературно-мистецьких премій імені Ольги Кобилянської, Сидора Воробкевича, літературних – Павла Тичини, Дмитра Загула.
Володимир Вознюк – заслужений працівник культури України. Член редколегій часописів «Дзвін» (Україна) та «Наша думка» (Румунія).
Підготувала Т. Дудчак
