""…І душа моя віщує…": відомий-невідомий Юрій Федькович": мережевий проєкт до 190-річчя від дня народження українського письменника

 

                                                               Нині посітив мене в первий раз Юрій Федькович, 

по-гуцульськи одітий, в окулярах і солом’янім крисаку. 

Здоровий, плечистий і гарний чоловік, лиш тихий і 

задумчивий, здається, що велика тяж єму серце давить.

Сидір Воробкевич

Перебуваючи на службі Юрій Федькович не перестає думати про те, щоб покінути військову справу та зайнятися громадською діяльністю.

У січні 1862 року, обговорюючи з К. Горбалем питання про свою можливу службу у Львові, Федькович-офіцер казав: «Бувши в цивільнім стані, лиш в сардаці та й у кресані ходити гадаю». 

З гуцульського сардака він зробив своєрідний культ і не зрікся цієї своєї любові до останку:

Я ж бо тебе не звержуся, 

Руський мій сардаче! 

Тепер аж я заспіваю, 

Тепер аж заплачу, 

Бо маю ся в що утерти: 

Широкії поли. 

Не скину тя, мій сардаче, 

Ніколи, ніколи!

Навіть у своєму «Завіщані» висловив бажання: «На катафалку моє тіло повинно лежати в гуцульському одязі, але не пишному…»

У 1863 році  звільняється від військової служби та повертається в рідне село до матусі. Письменник міняє офіцерський мундир на народний одяг. 

З 1863 р. по 1870 р. - представляє інтереси селян у сервітутній комісії.

Ковалець Лідія. Юрій Федькович як маніфест одягу своїх горян / Лідія Ковалець [Електронний ресурс] // ЧТИВО : [вебсайт]. - Електрон. дані. - Режим доступу : https://shron1.chtyvo.org.ua/Kovalets_Lidiia/Yurii_Fedkovych_iak_manifestant_odiahu_svoikh_kraian.pdf?.

Филипчук Ольга Іванівна. Юрій Федькович-корифей національного відродження на Буковині / Ольга Іванівна Филипчук, Василь Степанович Филипчук ; худож. І. Холоменюк. - Чернівці : Зелена Буковина, 2004. - С. 6-7. : іл., портр., світлини. - Бібліогр.: С. 7-8.