«…І дзеркало, й спокута в тебе – слово…»: мережевий проєкт до ювілею українського поета, літературознавця Володимира Вознюка
Володимир Вознюк П исанки старої мами - Я є! Згадайте, є! - Отак вона чекання Душею вимовляє, мовчкома. Старенька чайка... Їй не до ячання. Але сама вона тепер, сама. Чеканням оповите кожне літо, Склада чеканням сповнені листи. Шістьох для світу народила діток І їх таки покликали світи. Приїдуть чень... Та вже не заговорить. Оповісти не зможе мати їм, Що нині без дітей старіють гори І пусткою тьмяніє рідний дім. Тепер не їдуть. А оце до свята, Як давній звичай матері велів, Вона зібралась писанки писати, Аби вітати доньок і синів. Знайомими узорами писала, Чекання вповідаючи своє. І кожна барва ніби промовляла: - Я є! Згадайте, діти, є! Вознюк В. О. Писанки старої мами / В. О. Вознюк // Із голосу скрипки : поезії / В. О. Вознюк. - Київ : Молодь, 1989. - С. 21.